Повернувся з АТО — і очолив громаду

 

Керівник Поромівської ОТГ, що в Іваничівському районі, Євген Недищук  вважає, що для сільського голови найважливіша політика — це господарство

«У НАС ЧАСТО ТЕ, ЩО ДЕКЛАРУЄТЬСЯ, НЕ ВІДПОВІДАЄ ДІЙСНОСТІ»

— Євгене Микитовичу, за рік, що очолюєте громаду, ваш ентузіазм оцінили сусідні сільські ради — Старолішнянська і Морозовичівська, які прийняли на своїх сесіях рішення приєднатися до Поромова. Вас як голову цей факт потішив?
— Я повернувся з АТО морально втомленим і дещо пригніченим. Хотілося швидше перелаштуватися на мирну реальність, зайняти себе чимось іншим. Окрім цього, було прагнення не стільки комусь, як собі самому довести, що можна щось змінити на краще, хоча б на маленькому прикладі громади. Попри те, що в мене був досвід депутатства в міській та обласній радах, але головувати в ОТГ — ​істотно інше, тут політика відходить на другий план, потрібно однаково сприймати й налагоджувати співпрацю з усіма — ​хто був «за» і хто «проти»…

Я задоволений, що сусіди хочуть приєднатися, бо це свідчить про довіру до нас.

Тепер я задоволений, що сусіди хочуть приєднатися, бо це свідчить про довіру до нас. Я особисто їздив на зустріч, відкрито розмовляв із людьми, бо не боюся жодних запитань. Це добре, бо з’явилася можливість отримати кошти для розвитку населених пунктів. Погано лиш, що в нас часто те, що декларується, не відповідає дійсності. Морозовичівська і Старолішнянська сільські ради подали всі необхідні документи ще в серпні цього року. Облдержадміністрація їх погодила. Залишилося чекати, аби ЦВК прийняла рішення про довибори в цих громадах. Я особисто побував у Києві, просив сприяння, сподіваючись у новий рік увійти з новим бюджетом. Але не вийшло. Офіційно нам була дана відписка, що не внесено змін у перспективний план територій. А, як з’ясувалося, причина дещо в іншому: так було зроблено для того, щоб зекономити державні кошти. Бо якщо довибори пройдуть у березні — квітні, то ці села ми вже беремо під своє крило і «годуємо» своїм бюджетом, до якого й зараз не потрапляють усі належні кошти.

— Але ж ваша ОТГ вважається багатою, бо на її території розташовані дві шахти, податки від діяльності яких ви отримуєте?
— Є громади, в яких частину коштів забирає держава. Чому так відбувається? В Україні існує норма (мінімум – максимум) доходу на одного громадянина. Якщо на одного жителя припадає менше мінімуму, цей бюджет дотують (дотація вирівнювання). Якщо ж більше максимуму — забирають. Отож держава справно порахувала наші доходи і частину — 2,308 мільйона на рік або по 197 тисяч гривень щомісячно — почала відраховувати собі. Наступного року сума вилучених коштів становитиме аж 4,7 мільйона гривень. По-перше, ці податки існують лише на папері, бо відомо, яка зараз ситуація на шахтах із заробітною платою. Копальня «Бужанська» також два роки поспіль не сплачує земельний податок. І друге: виходить справжній парадокс — який сенс дбати про нові робочі місця, пошуки інвестора, котрий би допомагав розвитку інфраструктури на селі, якщо держава «вирівняє» всіх, і плани залишаться нереалізовані. А мало би бути так: хто собі дає раду – працюйте, а хто ні – тим допомагайте.

— Але і в цій ситуації ви почали рухатися вперед?
— Безперечно. Насамперед треба було запустити нове колесо, аби запрацював увесь механізм. Бюджет нашої громади становить 21 мільйон гривень. Це не так уже й багато, якщо поділити на десять сіл. Почав формувати команду фахівців, яка налічує зараз 26 чоловік. До речі, працюю без заступників, наразі справляюся сам. Найперше зіткнувся із проблемою службового приміщення. На жаль, ті невеличкі три кімнатки (всього 20 відсотків), які мала сільська рада досі, не могли вмістити наш штат. Як не прикро, але весь другий поверх цієї споруди стоїть порожній. Однак нам не вдалося домовитися з власником про купівлю. Незважаючи на те, що існував закон про заборону розпаювання адмінприміщень, у Поромові його не дотрималися. Зараз завершуємо ремонт, ситуацію вирішили за рахунок кабінетів у школі. Але паралельно виконували інші нагальні роботи. Підсипали щебенем дороги в населених пунктах, де було дуже складно проїхати. Шкода, що не всі гроші, які належать нам на дороги Нововолинськ – Поромів – Петрове та Поромів – Бужанка, надійшли з області. Тепер треба чекати хорошої погоди. Вдалося зробити євроремонт у їдальні школи села Бужанка, де підлога була у вкрай критичному стані. Замінили дах навчального закладу в селі Лежниця й приступаємо до покриття Поромівської одинадцятирічки. Довели до пуття там спортивний зал. Днями в дитсадку центральної садиби відкрили ще одну групу на 25 діток.

— Дороги в районі шахти №10 справді не в найкращому стані. Чи можете частину робити своїми силами, без підтримки області чи столиці?
— Теоретично так. Але за умови, щоб планово надходили всі податки. Як уже згадував, шахти заборгували нам в межах 5 мільйонів гривень земельного податку. Зверталися до суду, щоб реструктуризувати цю суму, аби хоч якийсь мінімум отримувати. Але, як кажуть, віз і нині там. Як не платили – так і не платять. І держава до цього не хоче мати жодного стосунку.

«АБСУРД, КОЛИ НА НАШІЙ ТЕРИТОРІЇ ХТОСЬ РОЗПОРЯДЖАЄТЬСЯ НАШОЮ ЗЕМЛЕЮ»

— Знаю, що ви побували на брифінгу в Києві, де порушувалося ще одне гостре питання усіх громад – земельне. Який результат?
— Ми зробили ще одну важливу річ – провели інвентаризацію земель з метою включити всі вільні в межі ОТГ. Але є чимало таких, якими ми не вправі розпоряджатися. Це робить держава, а нас лише ставлять перед фактом, тобто на нашій території хтось розпоряджається нашою землею. Це – абсурд. Тому прийняття відповідного закону, який би давав змогу бути повноправними господарями, що ми вимагали в столиці, давно назріло. Але народні депутати не поспішають. Вважаю, зробили добру справу, запропонувавши воїнам АТО з тих угідь площею  14,5 га виділити земельні ділянки. А взагалі я відстоюю пропозицію вільні землі віддавати в оренду – сільська громада отримуватиме якусь копійку, та й наступні покоління не дорікатимуть, що все «роздерибанили».

На жаль, у нас бюрократія лишилася. Багато речей можна було б робити дешевше і швидше.

— Не раз вели мову про можливість побудови теплоелектростанції поблизу нового вугільного підприємства, навіть приїжджав потенційний інвестор. Передумав?
— Закордонні інвестори враховують насамперед загальнодержавні фактори, мають ряд вимог, задовольнити які на місцевому рівні аж ніяк не можна. Наскільки мені відомо, один із них почав працювати в Польщі. Але є кілька проектів: з виготовлення крохмалю, переробки меду та іншої сільгоспсировини. Маємо вільні території із заасфальтованими площадками, з підведеними комунікаціями, які можна відновити. Наступного року, надіюся, розпочнеться робота. Для цього підтримуємо серйозні ділові зв’язки з інвесторами, які мають намір приїхати до нас знову, але хочуть заручитися підтримкою хоч би обласної влади.

— Як би мала держава вас у цьому підтримати?
— Прийняти перш за все закони, які потрібні об’єднаним громадам. Це дало б змогу мати більшу свободу дій, яка сприяла б розвитку. На жаль, у нас бюрократія лишилася. Багато речей можна було б робити дешевше і швидше. В конкурсах, які проводяться, беруть участь люди, які дуже завищують ціну. Вони проходять неефективно і якось непродумано, а від того страждає громада. Буває, що затягуються, бо нема охочих брати в них участь через стрибки цін або з інших причин. А справа не чекає, бо якщо це стосується харчування дітей, то вони хочуть їсти вже сьогодні. І таких прикладів чимало. Ми нічого не можемо вдіяти, щоб зекономити кошти й менше часу витрачати на бюрократичні моменти. А то виходить так: держава дала мені хлібину, щоб заніс людям, але спочатку вчепила плуг на сім лемешів. Коли з тим вантажем почав поволі рухатися, тоді додали якір. Таке відчуття… Але оптимізм не покидає. Особливо коли бачиш біля себе однодумців, готових допомагати, тоді наче крила виростають.

Алла ЛІСОВА  газета «Волинь – нова»

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *